|
· Гостей: 1
· Користувачів: 0
· Всього користувачів: 105
· Новий користувач: abernospess
| |
|
|
Ясір Арафат (короткий життєпис) |
|
 В усіх механізмах розвитку Близькосхідного конфлікту чи не основну роль відіграють лідери тих або інших політичних угрупувань або держав. Серед них особливий статус займає фігура Ясіра Арафата, який більш ніж півстоліття свого життя присвятив боротьбі за права арабського народу Палестини і можна з упевненістю сказати, що ця діяльність стала для нього змістом і способом життя.
Він народився 4 серпня 1929 р. в Єрусалимі, в буржуазній сім'ї, в яку входили землевласники і торговці. Саме ці прошарки були більш за інших стривожені початком єврейської імміграції до Палестини і схвалили проект великого муфтія Хадша Аміну аль-Хусейні про утворення в Палестині незалежної арабської держави. З юнацьких років Мохаммед Абед Аруф Арафат захоплювався цією непохитною людиною, втім, як, і всі молоді арабські націоналісти. Сам він, за власному зізнанням, вже в 19 років займався контрабандою зброї з Єгипту в сектор Газа для палестинців.
Через рік він вступив в Каїрський університет для отримання професії інженера-будівельника, але і там займався створенням воєнізованої студентської організації. По відношенню до євреїв у Арафата вже тоді сформувалася думка, виражена в гаслі: «Вони розуміють тільки мову сили». Незабаром він стає Президентом палестинського союзу студентів, організовує бойові молодіжні фаланги котрі свої дії направляють проти Ізраїлю і англійців. Наприкінці 1958 р. Арафат створює власну політичну партію «Рух за звільнення Палестини» (скорочено арабський «Фатх»). Перша серйозна акція Аль-фатах відбулася в січні - лютому 1965 р., коли арафатовські «коммандос» атакували ізраїльські об'єкти з території Лівану і Йорданії. Багато політиків тоді засудили дії Арафата. Зокрема, це зробив Ахмед Шукейрі, визнаний лідер поміркованого крила палестинського руху, голова Організації звільнення Палестини (ООП). Проте, в липні 1968 р. Я. Арафат стає Президентом ООП і визнаним офіційним лідером арабського палестинського народу.
Політична діяльність Арафата в той період переслідувала дві мети. З одного боку - боротьбі з Ізраїлем (ООП відмовлялася визнати Ізраїль як державу). З іншої - визнанню ООП як лідируюючої сила в регіоні, за якою, на його переконання, повинне бути закріплене право на створення незалежної палестинської держави в майбутньому (цьому чинив опір йорданський король Хусейн, вважаючи, що Палестина належить його країні). Одночасно Арафат вів складну гру з ультранаціоналістичною організацією палестинців «Чорний вересень», котра була організатором терористичних акцій в багатьох країнах світу. Основною подією цього етапу діяльності Я. Арафата став листопад 1974 р., коли ООП одержала статус спостерігача ООН, і в резолюції Генеральної Асамблеї було підтверджено право арабського народу Палестини на самовизначення, всупереч бажанню США і Ізраїлю. Після укладення єгипетсько-ізраїльської сепаратної угоди в Кемп-девіді в 1979 р., значно покращали відносини ООП із Йорданією та іншими арабськими країнами. У СРСР Я. Арафата визнавали лідером антиімперіалістичного і антисіоністського фронту народу Палестини, проте вважали за краще підтримувати з ним контакти не на державному, а на політичному рівні, балансуючи між Я. Арафатом, королем Йорданії Хусейном, президентом Сирії Х. Асадом та іншими правителями арабських країн.
Політична стратегія Я. Арафата піддалася коректуванню в 1988 р., коли йому вдалося переконати Національну Раду Палестини прийняти резолюцію про одночасне проголошення держави Палестина і визнанні права держави Ізраїль на існування.
Після розпаду радянського геополітичного блоку, Я. Арафат змушений був сісти за стіл переговорів з США і Ізраїлем. 13 вересня 1993 р. на Вашингтонській конференції з питань Близького Сходу було ухвалено спельне американо-палестино-ізраїльське рішення про утворення палестинської національної автономії в рамках держави Ізраїль як перший крок до врегулювання Близькосхідного конфлікту. У 1994 р. Я. Арафат був вибраний Главою Палестинської автономії з центром в Єрусалимі.
В останнє десятиліття ХХ ст. Близькосхідна проблема, на жаль, не була врегульована. Ультранационалісти з палестинської організації «Хамас» спровокували «інтіфаду» - «війну каменів», перманентну серію дрібних терористичних акцій проти ізраїльських озброєних частин, що знаходяться на території палестинської автономії. Ізраїль, у свою чергу, різко обмежив права автономії, а самого Я. Арафата в 2002 р. піддав домашньому арешту.
Дана ситуація стала результатом дії багатьох чинників. Зокрема вона стала результатом тактики лавірування на межі війни, яку завжди сповідував лідер палестинських арабів. Разом з тим позитивне значення особистості Я. Арафата беззаперечне. По вдалому вислову близько палестинського лідера, німецького журналіста Г. Концельмана « ООП і Я. Арафату вдалося з безликої маси біженців сформувати палестинський народ... Я. Арафат знайшов слова, які вселили в народ мужність сподіватися на майбутнє. У свідомості палестинців Арафат – людина, що виражає їх потреби і сподівання, він – їх уособлення . Його фізичне існування є гарантією того, що думка про батьківщину не згасне».
Я.Арафат помер 11 листопада 2004 року у Парижі. Однак і до сьогодні в Палестині значну роль відіграють його ідеї для здійснення котрих він не жалів ні сил ні часу.
|
|
Будь-ласка, залогіньтеся для додавання коментарів
|
|
|
Рейтинг доступний лише для користувачів.
Будь-ласка, залогіньтеся або зареєструйтеся для голосування.
Немає даних для оцінки.
|
|
|
|
Для участі в міні-чаті Ви повинні залогінитися
| |
|
