Італійці прийшли на півострів сухопутним шляхом, з півночі: найпевніше, спочатку просунулися латини які зайняли рівнину по березі моря. Вже за ними рухалися умбри і сабели котрі змушені були задовольнятися суворішою, гористішою місцевістю. Область, зайнята латинянами, обмежувалася із заходу морем, з півдня і сходу – гірськими ланцюгами, а на півночі переходила в обширну рівнину. Майже до Тібру з півночі просувалися різноманітні умбро-сабельскі племена. Місцевість ця не відрізняється здоровим кліматом: влітку тут лютують лихоманки. Але для землеробства грунт благодатний, і перші поселенці мирилися з кліматичними незручностями – частково, мабуть, тому, що були менш чутливі до них, частково тому, що боролися з ними небезуспішно: римські селяни довгі століття зберігали стародавній звичай стежити, щоб в житлі ніколи не згасав вогонь, а палаючий вогонь, як доведено досвідом, відмінно оберігає від захворювання лихоманкою.

Найдавніші назви земельних ділянок в Лаціумі майже суцільно є родовими прізвиськами, з чого можна з упевненістю стверджувати, що латини селилися тут пологами, але про внутрішні стосунки в пологах ми нічого не знаємо. Окремі общини були об'єднані між собою в свого роду союз, він був зв'язаний єдністю походження, мови і звичаїв та діяв спільно у випадку наступальної або оборонної війни. Окремі пологи мали невеликі укріплені пункти. Волості, або з'єднання пологів, мали такі ж центральні укріплені пункти, але більші та міцніші, і ще в час імперії так жили поселяни в найбільш глухих місцях півострова, а покинуті залишки колись укріплених пунктів зустрічалися повсюдно.

Найдавніші волості виникли, мабуть, між Албанським озером і Албанською горою: тут була прекрасна земля та чиста вода. Тут лежала і Альба, що з найдавніших часів вважалася матірю Риму і інших давньолатинских общин. Тут же розташовувались давні латинські міста Ланувій, Аріция, Туськулум. В цих місцевостях знаходяться залишки найдавніших споруд. Тібур, Пренеста, Габін, Рим, Лаврент, Лавіній теж належали до давніх общин, загальна їх кількість була, мабуть, тридцять: цим числом найчастіше і в Італії, і в Греції визначалося число складових частин громадських організацій. На Албанській горі щорічно справлялося «латинське свято», що зберігалося довго і в історичні часи. Це свято, як у греків Паніонії і Панбеотії, служило виразом єдності латинського союзу, існування якого поза сумнівом, хоча подробиці його устрою майже невідомі.

Приблизно на відстані 30 кілометрів від моря за течією Тібру починаються горби, вищі на правому, чим на лівому, березі. Тут здавна мешкали общини рамнів, луцерів і тиціїв. Ім'я Ramnes є найдавнішою формою імені Romani: слова ці споріднені так само, як past і portio, Mars і mors. Зміна «а» на «о», що рано припинилося в латинській мові, свідчить про давнє походження назви. Рамни і луцери були, поза сумнівом, латинського походження. Тиції ж, мабуть, - сабинського: з їх назвою перекази завжди зв'язували збереження в римському культі сабинських елементів. Можливо, що сумісне проживання цих трьох общин почалося ще в той час, коли латини і сабели не сильно різнилися між собою. З поселень цих общин виник Рим.

Звичайно, не можна говорити про появу Риму в тому сенсі, який надає йому загальновідома легенда. Рим побудований не в один день. Селища, що існували на місці його виникнення, розвинулися в великий центр, без сумніву, через важливі причини – і їх можна розкрити, уважно дослідивши розташування Риму. Вся область, де він лежить, з півдня, сходу і півночі, на недалекій від міста відстані, обмежена землями інших общин, але до заходу, до моря, простір був повністю вільний – і ось Рим набув головного значення тому, що надавав виняткові вигоди як складове місце для торгівлі і як прикордонна фортеця Лаціума.

Найдавніша торгівля Риму засвідчена беззаперечними даними. Зі своєї міцної позиції він панував над обома берегами річки до її гирла, його розташування одинаково зручне і для тих, хто спускався на човнах зверху за течією Тібру, і для мореплавців: невеликі судна, в яких здійснювалися у той час і морські переїзди, могли підніматися по річці до Риму. Разом з тим деяке віддалення від моря гарантувало безпеку від морських розбійників. У Римі, нарешті, спрадавна був міст через річку, опорою для якого служив лежачий посеред Тібру острів, міст же в ті часи був надзвичайно важливою спорудою. Була ще причина, яка сприяла зростанню міста Риму: заразне повітря лежачої біля нього низовини спонукало населення жити переважно на високих пагорбах, згрупованих на місці Риму. Завдяки всьому цьому Рим став містом із значним населеним вже в той час, коли більшість латинів ще жили по селах. Міська організація Риму і обумовлений цим дух його установ дали йому можливість швидко стати домініноном серед латинської сільської організації. Спочатку укріплений пункт, який надавав найближчим жителям притулок у разі потреби, знаходився на Палатинському пагорбі. Інше укріплення знаходилося на Квірінальськом пагорбі. Досить довго жителі найближчих до Палатіну селищ іменувалися «жителями гори», а жителі найближчих до Квіріналу – «жителями пагорба», хоча Квірінал не тільки не нижчий, а навіть дещо вищий Палатіна. З часом поселення розросталося, а разом з ним доводилося збільшувати і оборонну стіну. До епохи Сервія Туллія з'явилися і потреба, і засоби спорудити величезну стіну, що означила той Рим, який знає історія, але до того моменту статус Риму серед навколишніх поселень змінився вже корінним чином.

Переклад з праці Т. Момзена Історія Риму.