|
· Гостей: 1
· Користувачів: 0
· Всього користувачів: 105
· Новий користувач: abernospess
| |
|
|
Виникнення польського королівства (Ч.7) |
|
 Поряд з звичайними податями — зерно, велика рогата худоба і свині — та повинностями у вигляді участі в будівництві і ремонті градів, появилася особлива система повинностей, покликана задовольняти окремі потреби князя. Це були постачання ремісничих виробів і проведення кваліфікованих робіт; існували селища бортників, поставляли мед і віск, селища мисливців і рибалок. Основна частка подібних поселень створювалася самим князем.
Фінансовая система функціонувала таким чином: у замкових округах збиралися податі, які потім розподілялися князем. Це була екстенсивна система, проте вона задовольняла всі потреби правителя і пануючого прошарку суспільства.
До нього відносилися представники знаті («можновладці»), що визнала владу Пястів і представляли їх на власній території. У гродах, провінцій (крім Гнєзно і Познані, до них відносилися також Вроцлав, Краків, Сандомір, Плоцк, Крушвіца, Ленчица і Гданьськ), що служили столицями, перебували провінційні комеси, а приблизно в ста інших замках — гродські пани, оточені групою нижчих службовців: войських, коморників, влодарев і пивничих.
Найбільш впливовими сановниками, що за своїм статусом стояли навіть вище провінційних комесів, були єпископи. Їх резиденції знаходилися в Гнєзно, Кракові, Вроцлаві, Колобжегу, а також, з самого початку християнізації країни, в Познані. Мережа єпархій, що мали в своєму розпорядженні налагоджений апарат управління і щедро фінансувалися князем, складала один з найважливіших елементів управління. З другої половини XI в. до них додалися великі бенедиктинські абатства, які відігралвали подібну роль, — в Тинці, Могильні, пізніше в Тшемешні, — та стали опорою князів, що їх заснували .
Навколо князя склалася група придворних сановників, керівників центральних органів влади, що були чиновниками. Найважливішим з них по своєму становищу був палацовий комес, інакше ще називався воєводою, який управляв двором і разом з тим був головним після князя воєначальником. Зовнішньою політикою відав канцлер; оскільки ця посада вимагала письменності, її займали духовні особи.
На чолі держави стояв князь (у декількох випадках король), що походив з княжого роду полян. Теоретично він був ні в чому не обмеженим паном всього князівства, тобто його території, багатств і всіх жителів. Він був носієм всієї повноти влади, тому виступав і головнокомандуючим, і суддею, і адміністратором держави, яку повністю ототожнював зі своєю персоною. Проте його владу не можна назвати абсолютною, оскільки йому доводилося зважати на інтереси великої знаті (можновладства), без якої управління державою виявилося б неможливим.
Як і в інших державах середньовічної Європи, влада князя мала династичний характер. Проте сам принцип спадкування трону в рамках правлячого роду був недостатнім, оскільки у більшості князів було по декілька синів. Принцип первородства — «прімогенітури» (лат. primogenitura) і передачі владі тільки одному з синів послідовно не проводився. Наслідком були часті усобиці, які дозволяли знаті підсилювати свій політичний вплив, підтримуючи того або іншого претендента на престол.
Відомо, що у Мешко I були не менше двох братів. Вони були високопоставленими воєначальниками, а отже, користувалися довірою князя. Один з них, ім'я якого залишилося невідомим, загинув близько 965 р. у війні з велетами, інший, якого звали Чтібор, відзначився у 972 р. в битві з німецьким маркграфом Годоном під Цедінею.
Помираючи, Мешко I передав частину держави своєму первородному синові Болеславу, а частину — синам від іншої дружини, Оди. Болеслав, проте, порушив волю батька і вигнав Оду з синами із Польщі. У свою чергу він заповідав всю державу — разом з отриманою в 1025 р. королівською короною — своєму улюбленому синові Мешкові II, обійшовши старшого сина Беспріма. Слід мати на увазі, що королівська корона, крім іншого, була символом неподільності держави. Проте Мешко II (1025—1034), після ряду військових поразок і короткого правління Беспріма (1032), був змушений відмовитися від королівського титулу і виділити частки молодшому братові Оттону і одному зі своїх родичів на ім'я Дітріх (1032). В кінці життя він все ж таки зумів знову об'єднати всю державу в своїх руках.
Виникнення польського королівства (Ч.1)
Виникнення польського королівства (Ч.2)
Виникнення польського королівства (Ч.3)
Виникнення польського королівства (Ч.4)
Виникнення польського королівства (Ч.5)
Виникнення польського королівства (Ч.6)
|
|
Будь-ласка, залогіньтеся для додавання коментарів
|
|
|
Рейтинг доступний лише для користувачів.
Будь-ласка, залогіньтеся або зареєструйтеся для голосування.
Немає даних для оцінки.
|
|
|
|
Для участі в міні-чаті Ви повинні залогінитися
| |
|
